Як Укрзалізниця популяризує культуру читання

У 2018 р. АТ «Укрзалізниця» почало активно популяризувати культуру читання як усередині компанії, так і поза її межами. За рік у поїздах Інтерсіті та Інтерсіті+ було продано до 2 тис. книжок. Крім цього, як повідомлялося раніше, у товаристві запустили корпоративний буккросинг. Детальніше про цей проект і його перші результати читайте далі.

 

Як книжки навчилися бігати

Буккросинг заснував британський спеціаліст з інтернет-технологій Рон Хорнбекер у травні 2002 р. Він схотів відпустити книжки на волю. Так з’явився громадський рух, учасники якого залишали прочитані видання у громадських місцях, аби інша випадкова людина могла їх знайти, ознайомитися, після чого «відпустити» далі. Буккросинг поширився в Італії, США і Франції, а потім дістався й України та здобув навіть україномовний відповідник — книгооберт.

Буккросинг трансформувався в процесі свого поширення. Так, зокрема, з’явився корпоративний книгооберт, коли літературу залишають на спеціально відведеній полиці в офісі компанії і будь-який співробітник може її взяти, прочитати й повернути.

Управління соціальної політики АТ «Укрзалізниця» ініціювало створення корпоративного буккросингу в адмінбудівлях компанії. У грудні полиці з книжками уже з’явилися в головному офісі на вулиці Є.  Ґедройця (колишня Тверська) та в адмінбудівлі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» на вул. М. Лисенка у Києві.

Книжки збирали у трьох пунктах прийому — на Ґедройця, Лисенка та Франка. Як зазначають організатори, кожен зібрав від 30 до 50 видань. Жанри абсолютно різні: від жіночих романів до серйозної літератури на зразок «Важких рішень» Гіларі Клінтон. Є видання українською, російською і навіть англомовні.

 

Прибиральниця-книголюбка

Провідний інженер відділу роботи з молоддю та ветеранами Управління соціальної політики АТ «Укрзалізниця» Тетяна Зеленко, яка приймала книжки в будівлі на Лисенка, розповідає, що їх приносили абсолютно різні працівники. В перші дні поставили на столі вазочку з цукерками. Ті, хто віддавали книжки, отримували натомість солодощі. Так накопичився великий стіс. Зайшла прибиральниця, поцікавилася, чому вони там стоять, і наступного дня принесла аж 11 книжок.

— Учора я віднесла паку книжок в офіс на вулиці Є. Ґедройця, а ввечері, коли поверталася назад, половини з них уже не було, — розповідає Тетяна Зеленко. — Ми сподіваємося, що люди повернуть їх після прочитання назад. Найбільш активно розбирають сучасних українських і російських авторів.

У кожній книжці є закладинка. Також видання помарковані корпоративною наліпкою товариства з девізом: «Прочитай. Поверни. Повтори».

Одного дня Тетяна поверталася додому з роботи, мала вільний час і вирішила трохи поспостерігати за поличкою. Присіла на дивані. Підійшло двоє чоловіків і почали гортати книжки. Один поцікавився:

— А якщо я зараз візьму книжку, то мені треба її потім повертати?

— Не знаю, — відповів інший. — Це тобі вирішувати, але я теж хотів би її прочитати.

Чи повернув чоловік видання на місце, Тетяна так і не дізналася, але переконалася у зацікавленості людей. Офіційно прийом книжок закінчився 22 грудня, але всі охочі відтепер можуть принести їх самостійно.

Ексклюзивне видання

В адмінбудівлі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» книжки приймав заступник голови молодіжної ради дорожньої профспілкової організації регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Євген Стемпковський. Він розповів, що люди цього разу були менш активні. Це через те, що працівники столичної регіональної філії нещодавно вже збирали книжки для створення бібліотеки у лінійній лікарні с. Клубівка, де раніше не було власної бібліотеки. Більшість принесли видання на залізничну тематику, які залежалися десь у шухлядах на роботі. Є багато альбомів, які можна погортати, зручно вмостившись на канапі. Пізніше більш активні читачі почали приносити зарубіжну й українську художню літературу, а також нон-фікшн (тобто бізнес-літературу, психологічну, мемуари і таке інше).

— Особисто я знайшов книжку, яку шукав майже два роки. Вона про репресованих залізничників 1930—1950 рр., — розповідає Євген Стемпковський. — Виявилося, що весь цей час вона лежала у шухляді мого начальника.

Організатори сподіваються, що проект знайде своє продовження і на місцях, де охочі заснують свої осередки книгообміну. Крім цього, АТ «Укрзалізниця» розглядає варіант запровадження книгооберту у поїздах.

Неформальний захід в арт-кафе

Цьогоріч Управлінням соціальної політики компанії у рамках проекту «Буккросинг» також був випробуваний новий формат — літературно-музичний вечір. Усі охочі могли прийти до одного зі столичних арт-закладів і насолодитися сучасною поезією та музикою. Такий формат дозволив залізничникам неформально поспілкуватися та зблизитися, що можна назвати своєрідним тімбілдингом. Ліричну та гостро-соціальну поезію розбавили музичні, часом саркастичні номери. Найбільше глядачам припали до душі композиції «Бурякопункт» (філологічний жарт) та переспів пісні гурту «Віа Гра» «Кохана № 5» у виконанні Олексія Сударенка та авторська пісня «Мівіна», яку виконав Міха Невідомський з гурту «Апокриф».

Крім цього, у рамках проекту буккросинг була презентована книжка журналістки газети  «Магістраль» Ілони Мироненко. Тисячі людей в Україні чекають на донорську нирку. Тричі на тиждень по три години вони підключені до апарату «штучна нирка», завдяки якому живі. Магістралі — прозорі трубки, якими їхня кров рухається до діалізатора. Книга вміщує історії молодих українців, які, потрапивши на гемодіаліз, втратили можливість повноцінно навчатися, працювати і подорожувати. Як це: щодня обирати між жменею черешень та ложкою картоплі? Чому в Україні попри сучасні операційні й кваліфікованих фахівців не налаштована система трупної трансплантації? Чому не можна викрасти нирку у темному кутку? Чому нирка — «німий» орган? Відповіді — у художньо-публіцистичній книзі «Магістралі» Ілони Буц-Мироненко, що доступна у форматах epub, fb2 та pdf. Для широкого кола читачів, усіх, кому цікаво, як влаштоване людське тіло. Якщо ви не раз відчували на собі реалії державних українських лікарень, якщо віддалено чули про трансплантацію, але не маєте більш конкретних знань, то ця книжка для вас. Придбати її можна за посиланням.

Заступник директора з управління персоналом та соціальної політики—начальник Управління соціальної політики АТ «Укрзалізниця» Ольга Безпалько:

«Цьогоріч ми запустили корпоративний буккросинг. Думки людей розділилися. Працівники з консервативним баченням не сприймають проект всерйоз. Такі настрої є передбачуваними для масштабу нашої компанії, де роками формувалися власні звички. Проте є ті, котрі нам щиро дякують за можливість безкоштовно почитати якісну літературу. І це найцінніший для нас результат. Книжки швидко розбирають із полиць. У першу чергу — сучасних авторів. Це, з одного боку, добре, адже означає зацікавленість сучасною, переважно українською, літературою. А з іншого, показує, що сучасна якісна література досить вартісна, і, на жаль, не всі працівники нашої компанії можуть собі дозволити її придбати. Те, як люди активно приносять і беруть видання, свідчить, що серед залізничників є багато всебічно розвинених людей. Підтвердженням цьому став музично-поетичний вечір, що зібрав у столиці чимало молодих залізничників.

Управління соцполітики керується принципом, що варто створювати умови для розвитку працівників та корпоративної культури не за допомогою зовнішніх компаній, а власними силами, підтримуючи ініціативи, що не потребують фінансів і докладання надмірних зусиль. Зовсім нескладно роздобути полички і почепити оголошення про збір книжок. Щиро віримо, що залізничники в регіонах зацікавляться нашим проектом і реалізують подібні на місцях».